/Files/images/IMG_20160527_110701.jpg

Думнич Олена Михайлівна -

вчитель фізичної культури та образотворчого мистецтва

Розвиток індивідуальних творчих здібностей на уроках образотворчого мистецтва

Дитинство - єдиний період життя, коли творчість може стати універсальним і природним способом буття людини. Численні наукові дослідження різних часів свідчать про безкрайні креативні можливості дитинства, тому провідна психолого-педагогічна проблема виявляється в тому, щоб створити ці сприятливі умови стимулювання і спрямування розвитку особистості.

Значущість проблеми розвитку дитячої творчості, розкриття і максимальної реалізації творчих здібностей кожної особистості підкреслюється й у державних документах: національній доктрині розвитку освіти в Україні, законах «Про освіту», «Про дошкільну освіту», «Про мову», «Державному компоненті дошкільної освіти».

Проблема розвитку творчих і спеціальних здібностей дітей вивчається в межах творчої діяльності, пов'язаної зі сприйманням художніх творів, їх творчим виконанням і відтворенням здобутих вражень та уявлень у власній творчості. У процесі художньої діяльності відбувається розвиток естетичних і художніх здібностей дітей.

Мета науково-методичної проблеми полягає у вивченні особливостей розвитку творчих здібностей на уроках образотворчого мистецтва.

Завдання проблеми обумовлені її метою:

- виявити та опрацювати фахову літературу з теми курсової роботи;

- розкрити сутність понять «творчість», «здібності», «творчі здібності»;

- визначити шляхи, методи, умови розвитку творчих здібностей у дітей молодшого шкільного віку.

Об’єктом дослідження є творчі здібності.

Предметом є дослідження особливостей розвитку творчих здібностей на уроках образотворчого мистецтва.

Методи дослідження: обумовлені об’єктом і предметом курсової роботи. Для розв’язання визначених завдань, досягнення мети застосовано такі методи дослідження: вивчення та аналіз літературних джерел, узагальнення.

Різні дослідники питання творчості розглядають її в різних ракурсах. Так, О.О.Борисова вважає, що власне творчість починається там, де перестає бути тільки відповіддю, тільки рішенням поставленого завдання. Тобто, там, де самоцінним являється сам процес діяльності, а не лише результат. Саме в цьому виході за межі заданого, в цій здатності до продовження пізнання за рамками вимог заданої ситуації, і криється таємниця вищих форм творчості, здатність бачити в предметі щось нове, таке, чого не бачать інші. Таку ж точку зору мають С.В.Гололоб та Г.В.Локарева , вони вважають, що творчість – це факт нестандартного рішення простого завдання, здатність побачити те, що не вкладається в рамки раніше засвоєного.

За Н.Т. Гурець творчість – це діяльність людини, спрямована не тільки на творення нових за змістом та формою матеріальних та духовних цінностей, як твердить О.О.Борисова , але й на розвиток самої особистості. Творчість забезпечується посиленою діяльністю особистості, тобто її цілеспрямованою активністю. Творчість – похідне інтелекту, заломленого через мотиваційну структуру .

Одні наділяють здатністю творити лише геніїв, інші, і таких більшість, вважають, що творчі здібності можна розвинути. Зустрічаються і такі крайні точки зору, як в П.Торренса: “творчість – природній процес, породжений сильною потребою людини в знятті напруги, яка виникає в ситуації незавершеності або невизначеності” .

Але процес розуміння того, що таке творчість, сам вимагає творчого підходу. У всіх судженнях вчених ми можемо прослідкувати думку, що специфічними властивостями творчого процесу, продукту та особистості є їх оригінальність, слушність, валідність, адекватність завданню. Наприклад, одне з розумінь творчості – незвичайні прояви ординарних процесів . Саме творча діяльність людини робить її істотою, зверненою до майбутнього, творить його та видозмінює своє сьогодення.

Для вивчення творчості О.О.Борисова ввела одиницю її аналізу – інтелектуальну активність. Це продовження пізнавальної діяльності, не зумовлене ні практичними потребами, ні зовнішньою чи суб’єктивною негативною оцінкою роботи. Вчена виділяє декілька рівнів інтелектуальної активності. Якщо навіть при найдобросовіснішій та енергійній роботі досліджуваний залишається в рамках способу дії, знайденого спочатку, то це показник пасивного рівня – безініціативне прийняття того, що задане ззовні. Ще однією відмінною рисою пасивного рівня є нетерпляча потреба в нових враженнях, як тільки звик до старих; в цьому розпізнається незрілість думки, поверхневість. Для людини ж з найвищим рівнем інтелектуальної активності – креативним емпірично знайдена закономірність стає не кінцевим пунктом розумового процесу, а проблемою – самостійною метою дослідження. Другим рівнем інтелектуальної активності є евристичний.

Одним з головних завдань загальноосвітньої школи є виховання мислячої людини. Психологами показано, що ступінь удосконалення чуттєвого пізнання залежить не стільки від розвитку органів чуттів, скільки від ступеня розвитку мислення. На жаль, сучасне навчання розвиває в дітях найчастіше лише один бік – виконавчі здібності, а більш складний та важливий бік – творчі здібності людини залишаються на волю випадку і у більшості залишаються на плачевному рівні. Природа щедро наділила кожну здорову дитину можливостями розвиватися, і потрібно лише знайти, як реалізувати ці можливості, і тоді кожен здоровий малюк зможе піднятися на найбільші висоти творчої діяльності. Творчість – доля всіх в тому чи іншому ступені, вона ж є нормальним та постійним супутником дитячого розвитку. Людина не народжується творчо мислячою від природи, цю творчість треба розвивати, створюючи певні умови, навіть в випадку відсутності часткових задатків, які компенсуються за рахунок розвитку інших, спорідненихРозвивати творчі здібності треба, орієнтуючись на індивідуально-психологічні особливості учнів та психологічну готовність педагога до реалізації методів роботи з обдарованими дітьми. Вибір методів творчої роботи залежить від віку учнів, їхнього розвитку, інтересів, характеру. Але максимальний позитивний ефект виховання можна досягнути лише тоді, коли “вектори” учительського, батьківського, суспільного (всі види середовища, масові засоби комунікації) виховання співпадають по направленості та є творчими по суті, по формам і характеру поставлених цілей.

Для розвитку творчих здібностей потрібно підштовхувати дітей до рішення, а не вирішувати за них. Творче мислення починає працювати в кожної і будь-якої нормальної людини, коли саме життя, практика наражають її на якісь труднощі, перепони, що виступають у вигляді більш чи менш складних задач, які збуджують їх розум, примушують мислити, шукати і знаходити відповідні рішення. Проблеми створюють творчість. Істота, яка є цілком пристосованою до оточуючого світу, не могла б нічого бажати, ні до чого прагнути, і, звичайно, нічого не могла б творити.

До числа умов, які сприяють творчості, відноситься комплекс, який починається з створення особливостей ситуації, що сприяє інтуїтивному схопленню ідеї рішення творчоїпроблеми, і закінчується вихованням необхідних здібностей, створенням творчого клімату, якостей особистості творця, адже створення нового творчого продукту багато в чому залежить від особистості творця та сили його внутрішньої мотивації.

Молодший і середній шкільний вік є сприятливим для творчого розвитку дітей, їхніх здібностей до творчості. Саме в цей період активно розвиваються уява, дар фантазувати, творчо мислити, помітно проявляється допитливість, формується вміння спостерігати, порівнювати, критично оцінювати діяльність.

За даними А.Анджейчак, у шість-сім років, а іноді і в дев’ять-одинадцять, відбувається повна криза образотворчої діяльності. По мірі ускладнення життєвих вражень і проблем дитини, однієї інтуїції для їх вираження стає недостатньо. У зв’язку зцим наступає віковий і творчий переломний момент. В результаті втрачається чіткість малюнка, його наївність, пропадає гармонійне світосприйняття. Дитина більше не може обмежуватися імпровізацією, стихійністю, фантазією.

Подорослішавши фізично дитина дорослішає і в мистецтві. На новому етапі для творчості дитині необхідно мати деякі професійні навички й знання. Доля дитини здебільшого залежить від того, чи вчать її малювати. Чи пізнає вона ремесло художника, чи знає техніку письма, графіки, взагалі всієї технології, яка необхідна при малюванні.

Знання ремесла звільнить дитину від сумнівів у своїх здібностях, допоможе зосередитись, набути впевненості, воно буде сприяти розкриттю тих задатків, якими володіє від природи, допоможе виразити себе, зберегти й закріпити творчу свободу.

Безумовно, щедро обдаровані від природи талантом діти зберігають свою творчу індивідуальність і в більш пізньому віці, а то і в продовж усього життя, так, як українські народні митці К.Білокур, Г.Собачко, М.Приймаченко.

Але більшість дітей, щоб уникнути зриву і не втратити інтерес до малювання, потрібне керівництво.

Тож малюванню, проте як і кожній справі, дитину треба починати вчити у певний чітко окреслений час. Технічним же навичкам малювання, вірогідно, необхідно починати вчити у шість-сім років, тобто з першого класу. Саме в цей час дитина відчуває необхідність у більш активній участі педагога. Творчість демократична по своїй суті. Коли дитина малює, немає місця командуванню, тиску, погрозам та покаранням. Тим більше, що пізнавальна активність властива дитині без усякого примусу. Шкільний учитель не повинен позбавляти дитину права на власне бачення. Уроки малювання не повинні носити формального характеру.

В навчанні необхідно розвивати не тільки розумову, а й емоційну сфери. Істинно художня освіта допомагає розвинути вміння долати слабість і страх, розвинутиініціативність, здібність мислити та діяти самобутньо й природно, без примусу. А в результаті — глибоке розуміння життєвих процесів. Здібність бачити, відкривати й створювати нове. Істинна освіта допоможе людині будь-якої професії стати творцем.

Досвід образотворчої діяльності, через який людина проходить у дитинстві, позначається на формуванні її особистості. Можна з переконаністю сказати, що із творчо розвинутих дітей виростуть творчі люди, незалежно від того, якій саме професії вони присвятять своє подальше життя.

Проблеми, які пропонуються для вирішення на уроках образотворчого мистецтва, завжди мають кілька розв’язків. Вони дають можливість виявити неповторність. Особистості, реалізувати духовний потенціал школяра. Виконуючи такі навчальні завдання дитина шукає в собі творця. Тому вчителька розуміє, що тут дуже важливо поважати особистість учня, намагатися зберегти його індивідуальність, вірити в його творчі сили.

Методи - це прийоми й засоби, за допомогою яких здійснюється розвиток творчих здатностей .

Одним з основних принципів навчання є принцип від простого до складного. Цей принцип полягає в поступовому розвитку творчих здібностей.

Під методами навчання образотворчої діяльності розуміють систему дій педагога, що організує практичну й пізнавальну діяльність дітей, що спрямована на засвоєння змісту

У процесі організації навчання розвитку творчих здібностей велике значення надається загально дидактичним принципам: науковості, систематичності, послідовності, доступності, наочності, активності, міцності, індивідуального підходу.

Всі заняття по розвитку творчих здібностей проводяться в грі. Для цього потрібні ігри нового типу: творчі, розвиваючі ігри, які при всій своїй розмаїтості об'єднані під загальною назвою не випадково, вони всі виходять із загальної ідеї й мають характерні творчі здатності:

1. Кожна гра являє собою набір завдань.

2. Завдання дають дитині в різній формі, і в такий спосіб знайомлять їх з різними способами передачі інформації.

3. Завдання розташовані приблизно в порядку зростання складності.

4. Завдання мають дуже широкий діапазон труднощів. Тому ігри можуть викликати зацікавленість протягом багатьох років.

5. Поступове зростання труднощів завдань сприяє розвитку творчих здібностей.

6. Для ефективності розвитку творчих здібностей у дітей необхідно дотримуватись умов:

- розвиток з здібностей потрібно починати із самого раннього віку;

- завдання-сходи створюють умови, що випереджають розвиток здібностей;

- творчі ігри повинні бути різноманітні за своїм змістом, тому що створюють атмосферу вільної й радісної творчості.

До практичних методів відносяться вправи, ігри, моделювання.

Вправи - багаторазове повторення дитиною практичних і розумових заданих дій. Вправи розділяються на конструктивні, повторювально-виконавські, творчі.

Ігровий метод припускає використання різних компонентів ігрової діяльності в сполученні з іншими прийомами.

Моделювання - це процес створення моделей й їхнього використання.

До наочних методів відноситься спостереження - розглядання малюнків, картин, перегляд фільмів.

Словесними методами є: розповідь, бесіда, читання, переказ.

У роботі з дітьми всі ці методи повинні сполучатися один з одним.

Останнім часом розроблена нова класифікація методів. Авторами нової класифікації є: І.Я.Лернер, М.Н.Скаткін, вона включає наступні методи навчання:

Кiлькiсть переглядiв: 733

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.